Виставка «Тобі не здалося, ти залишишся назавжди»

19 вересня о 18:00 в Центрі сучасної культури у Дніпрі відбудеться відкриття виставки «Тобі не здалося, ти залишишся назавжди» — про ландшафт та людей у крихку мить, коли війна залишиться позаду, та про пам'ять, яка не зникне.

«Тобі не здалося, ти залишишся назавжди» є поетичним роздумом про те, яким буде ландшафт, час, стосунки між людьми, коли не стане тривог і настане період «післявійни». Про очікування, самотність і те, що проростає на їхньому місці, коли все це зникає. А натомість залишається пам’ять — знайомих пейзажів, рідних будинків, близьких людей; лишається слід, який говорить про присутність складної історії в житті кожного. 

«Часто виставки говорять до глядача, пояснюючи складні концепції та стосунки. Мені хотілося, щоб ця виставка була дещо іншою. Адже як пояснити пустоту, втрату, біль, тривале очікування, тривогу, сум за домом, радість зустрічей із тими, кого не могли зустріти і хто, здавалося, може вже не повернутися, або ж чим проілюструвати любов, що не зникає? Яке з усіх цих почуттів та станів є найважливішим, щоб сказати про нього тут і зараз, а яке варто нести із собою і не забувати? 

Саме тому мені хотілося, щоб ця виставка створювала умову, де глядацькі відчуття стають поряд з експозицією і говорять спільно з творами мистецтва, представленими на виставці. Говоритимуть переважно до самих глядачів про них самих», — розповідає кураторка виставки Катерина Яковленко. 

Катерина Яковленко через образи, оповіді та історії пропонує глядачам подумати над тим, яким був би їхній ідеальний день — день, у якому більше не буде війни.

Робота Анни Звягінцевої «Моя сорочка» перетворюється на своєрідний простір-сховок, запрошуючи глядача уявити тіло в безпечному, затишному середовищі. Фотографії Елени Субач із серії «Сховане» фіксують українські пам’ятники та скульптури, законсервовані й захищені від небезпеки після початку повномасштабного вторгнення. А скляні молотки Любомира Сікача, навпаки, позбавлені можливості виконувати свою первісну функцію: предмети, що мали б символізувати ремонт і відновлення, самі стають крихкими та потребують захисту.

Інсталяція Дениса Панкратова «Голодини» про простір, у якому гілки і дерева найкраще передають стани суспільства в часи вибору. Мідна «Гілка» Анни Тарадіної постає як образ паростка, що проривається крізь накопичені проблеми й турботи. Робота «Літня кухня» Любомира Сікача працює з пам’яттю про людину через те, що залишається. Так само як і Даша Коломієць, чия робота «Пил під моїм ліжечком» створює, можливо, найточніший портрет художниці. У роботах Даші Чечушкової «Посібник перед сповіддю» та «Прості люди (те, що могло б сформувати заповіді цивільного)» можна побачити суспільство, яке обирає шлях пам’ятання і висаджує пейзаж майбутнього вже сьогодні.

У перформансі Анни Тарадіної можна побачити силу, з якою людина справляється із обмеженнями та небезпеками, хоч і сама стає частиною цієї небезпеки.

Завершує залу серія поезій «Ідеальні дні» Станіслава Туріни — серія у якій митець уявляє те, яким буде його життя після війни.

Назва виставки запозичена із фрагмента роботи Любомира Сікача «Літня кухня».

Побачити виставку можна буде до 19 грудня включно.

2 поверх, виставковий простір DCCC. Вхід вільний. 

Кураторка: Катерина Яковленко.

Художниці та художники: Анна Звягінцева, Даша Коломієць, Денис Панкратов, Любомир Сікач, Елена Субач, Анна Тарадіна, Станіслав Туріна та Даша Чечушкова.

Виставка є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.