Виставка «Дивлячись у розриви ІІ»

«Дивлячись у розриви» — виставковий проєкт у розвитку. Експозиція, що займає простори Артсвіту та DCCC, — продовження виставки, що тривала з червня по липень 2024 року у Voloshyn Gallery в Києві. Запланований виставковий цикл присвячено темі розривів лінійної історичної оповіді та віднайдення альтернативних зв’язків, що об’єднують українське мистецтво у єдине поле досвіду. Наскрізним мотивом другої глави циклу є пейзаж, місцевість, територія, біотоп. Війна, пейзаж та мистецтво перебувають у цій виставці у активному взаємопроникненні.

Також «Дивлячись у розриви ІІ» вміщує дві «виставки у виставці». Одна з них зветься «Острівці вразливого» і присвячена тим формам чутливості, які не співпадають з породженою воєнним часом культурою «незламності», але все ж існують у перетвореній війною дійсності, збагачуючи та ускладнюючи її. Інша, під назвою «Казка про рукавичку», розглядає колекцію галереї Артсвіт як густонаселений «ландшафт мистецтва», зовнішні межі якого, стискаючи та ущільнюючі велике різноманіття художніх явищ, роблять більш багатовимірними їхні внутрішні зв’язки. Ряд художніх об’єктів з-поза колекції виступають тут як відповіді на її наскрізні мотиви.

Від куратора: «Ми, загалом, не дуже любили дивитись вдалечінь. Скоріше, вбік, у розрив. Подібно до перспективи милих вулиць, що завжди розходяться перпендикулярно. Ми не інтерпретували, навіть не „практикували“, ми просто вештались,» — Юрій Лейдерман, «Ті, що вештались у прибої»

Історія українського мистецтва — це розірвана історія і, водночас, історія розривів. Перервані оповіді, знищені твори, репресовані автор_ки, гучне мовчання, переписування минулого згідно щоразу нової панівної ідеології, трагедії конформізму та віртуозність самовиправдання, ламання себе через коліно, перевзування у повітрі, зміна імені на півдорозі, розщеплення особистості. Або мученицьке самоспалення із подальшим оберненням попелу у бронзу. А бронза, як відомо, щоразу краде у попелу його власний сенс.

Чи можливо просто гуляти, вештатись ландшафтом катастрофи? Чи є фланери на кривавих землях? Відповідь цієї виставки ствердна.

Гідність життя на периферії, без жадаючого погляду, спрямованого у центр, на метрополію. Відсутність будь-якої впевненості щодо власних історичних перспектив. Лейдерман говорить про «українську горизонтальну спорідненість, неієрархічні зв’язки» про «ряд культурних провінцій —Київ, Одеса, Львів, Харків, які не потребують центру, просто стоять «пліч-о-пліч». Мистецтво у провінції може бути «невловимим Джо», поки у метрополії воно перетворюється на кар’єрні трампліни або на монументальні колони та вежі «великої культури».

Але провінція — це ще й колиска безумства. Ті ідеї, які в центральніших місцях могли б перетворитись на непорушні постаменти для своїх творців, тут стають балаганними шатами вуличного божевільного. Щось на кшталт скафандрів Тетянича, зроблених зі сміття і фольги.

Уявімо собі музей, один з українських музеїв, де позірно хаотичний набір художніх творів обертається ясною історією розриву тих логік, що могли б за інших обставин об’єднувати та історизувати ці твори. Де брак зв’язку між історичними ситуаціями робить сучасність плинною, ненадійною і надзвичайно відкритою.

Що робити, коли твоя рідна периферія несподівано стає місцем, де вирішується доля світу? І ще складніше питання: що робити коли вона згодом, так само несподівано, припиняє бути цим місцем?

Ця виставка — про обумовлені страшними і веселими обставинами українського життя способи дивитись на мистецтво. Вона про те, як дивитись на мистецтво крізь призму «згорів сарай, гори і хата». Її, цю виставку, можливо прочитати як проєкт музею, в якому бажання утвердити владу через написання історії вже зазнало поразки. Чи як нестабільну систему, в якій «класичні», «сучасні», «маргінальні», «актуальні» автор_ки, опиняються за межами своїх звичних ніш та місць у класифікації. Як рухомий ландшафт мистецтва, який миттєво робить будь-яку мапу застарілою. Або як оповідь про вкрадене минуле, відтворена за його тінями та відлуннями, – із повною готовністю до того, що ці тіні та відлуння ошукають тебе й заведуть на манівці.

Нікіта Кадан

Тривалість виставки: 26 червня — 20 вересня 2025 року. Локація: галерея Артсвіт та Центр сучасної культури у Дніпрі, Крутогірний узвіз 21а, Дніпро. Вхід через скляні двері з боку Успенської площі.

Вхід вільний.

Куратор: Нікіта Кадан.

Учасники/-ці: Катерина Алійник, Павло Бедзір, Євгенія Бєлорусець, Павло Маков, Катерина Лисовенко, Святослав Божій, Олег Волошинов, Володимир Воротньов, Данило Галкін, Ксенія Гнилицька, Олег Голосій, Жека Голубєнцев, Аня Довгань, Галина Домненко, Павло Дубінін, Юрій Єгоров, Оля Єрємєєва, Сергій Єржиковський, Катерина Єрмолаєва, Віктор Зарецький, Галина Зоря, Юрій Іздрик, Дана Кавеліна, Нікіта Кадан, Жанна Кадирова, Георгій Казаков, Степан Кириченко, Аліна Клейтман, Юрій Коваленко, Катя Копєйкіна, Генріетта Левицька, Володимир Левченко, Юрій Лейдерман, Євген Лещенко, Анатолій Лимарєв, Віктор Маринюк, Кристина Мельник, Василь Мироненко, Лада Наконечна, Галина Неледва, Майя Ніколаєва, Наталія Оліферович, Парфьон (Олег Парфьонов), Олег Перковський, Маргарита Половінко, Тарас Прохасько та Олег Гнатів, Кирило Проценко, Влада Ралко, Євгеній Рахманін, Андрій Рачинський та Даніїл Ревковський, Андрій Сагайдаковський, Антон Саєнко, Євген Самборський, Каріна Синиця, Марта Сирко, Петро Ситник, Олег Соколов, Богдан Сокур, Юрій Соломко, Федір Тетянич, Іван Тихий, Ілля Тодуркін, Катерина Туренко та Анна Никитюк, Олександр Фрейдін, Леся Хоменко, Володимир Цюпко, Даша Чечушкова, Аркадій Чичкан, Давид Чичкан, Сана Шахмурадова Танська, Мирослав Ягода, Невідомі автор_ки.

Експозиція містить чутливий контент — оголені тіла, сцени війни та наслідки бойових дій.

Виставковий проєкт «Дивлячись у розриви» був ініційований Voloshyn Gallery в 2024 році. В галереї Артсвіт та Центрі сучасної культури у Дніпрі виставка реалізована у співпраці з Voloshyn Gallery (Київ) та Асортиментною кімнатою (Івано-Франківськ). У межах виставки представлені роботи з колекцій галереї Артсвіт, Павла Мартинова, Voloshyn Gallery, Нікіти Кадана і Маєтку Олега Голосія та галереї The Naked Room.

* ** Текст Юрія Лейдермана, «Ті, що вештались у прибої» («Шлявшиеся в прибое», 2017) доступний у галереї в українському перекладі Мірека Боднара та в оригіналі російською за QR-кодом у виданні Prostory.